Погуляли

Сьогодні ходив у гості до маленького хлопчика Саші. Неоднозначні почуття, скажу я вам. От я звик, що всюди самий маленький. А тут бац - хлопчик менший за мене! Уявіть - він ше не вміє сідати! Він тільки вміє дуже щиро сміятися і всім цікавитися. Я себе почував дорослим досвідченим всезнайкою, який має передавати свій досвід молодому поколінню.
Я мужньо сам розгойдувався в його колисочці - мало не вилетів, так розгойдався, вмілою рукою зломав його мобіль, що мамі стало соромно за моє бешкетування, показав хлопчику, як треба лазити до компіка, подав приклад, як треба хотіти все і зразу - думаю, нас тепер не скоро запросять в гості..
Але потім сталося те, на що я вже ніяк не чекав. Прийшов ще один маленький хлопчик Артемко! Ще менший, ніж Саша! Оцього я вже не витримав - мені терміново треба було подумати про плинність часу наодинці з собою, або хоча б наодинці з мамою. Уявити не можу: маленьких діток у світі є багато! Я закатав істерику - мамі довелося катапультуватись зі мною на вулицю, щоб я подумав і заснув.
Ну бачив я там в поліклініці інших маленьких діток, які лежать в калясочках, як кабачки, але якось не звертав увагу і не задумувався над їх долею - мене більше вабили юні леді рочків так 1.5-2. Надіюсь, я не сильно злякав своїм ревеськом обох маленьких хлопчиків, і колись ми знайдемо спільну мову?