А ти де?

Саме так я вже вмію питати, коли від мене хтось ховається. Можу питати так багато-багато часу підряд - але тоді треба бігати, або повзати, або просто кудись залазити. Це дуже весело! Я тоді голосно пищу.
Ти де? А я на морі. Правда вже другий день лиє дощ, тому моря ми не бачимо, а до того ми цілих 3 дні купалися і займалися благоустроєм міських пляжів. Це ж не Меганом, де все впорядковано. Тут роботи - непочатий край. Камінці попересувати, в воду їх покидати, пасок настроїти, чужі басейни поприбирати. Дуже обідно, коли не можу підняти великого камінця. спочатку я стрімголов мчався в воду, не питаючи як там глибоко. Але потім передумав - нащо цей екстрім з холодною водою, якшо можна і на бережку бовтатись. Але і там мене хвилі находять і, буває, накривають з головою. Зараз ми чекаємо, поки наш триденний загар перетвориться в звичне явище і коли дощ з сильним вітром стануть сонечком.
Вітер тут - особлива стихія. Не така, як у нас. Вчора, наприклад,він мене ледве не скинув з горки, на яку я так безстрашно забрався. Мама мене закутала в шапку, хоча всі місцеві дітки ходять голі. Велике діло звичка. Так шо до моря ми не підходимо і близько- вітер і великі хвилі нам страшні.