Ура! День Народження!!

Мені 6. Багато це чи мало? Коли це ціле життя - бурхливе, наповнене, ємоційне - це багато. Цілий світ. Все, що я знаю і вмію вмістилося у 6 рочків. Для дорослих - кремезних, великих, неговірких - це всього-навсього якийсь період, у який шось відбулося, а може ще і не зовсім. А для мене- все, що я є. Так. Звичайно я вже хочу пошвидше стати ще дорослішим. Їм більше всого можна. Так завжди було. Адже меншим я вже не буду ніколи ?!? Сьогодні сталося щось хороше і щось таке, від чого хочеться ридати (що, власне, і було виконано в два голоси). По перше, мене все ще не відправили в садочок - змилувались наді мною любі родичі і залишили догулювати вдома. По -друге - вранці я проснувся і забув що у мене ДР! Хоча, звичайно, вже днів десять я старанно вів зворотній відлік до цього славетного дня. І от мені зранку легенько так нагадують, що можна отримувати подарунок! Урра!! НОВИЙ ПЛАНШЕТ! Старий морально застарів, адже він у мене з 2х років. Ось він- такий незвичайно-фантастичний на дотик, такий сірий і увесь мій! Звичайно я буду сьогодні гратися ствльки, щоб вже аж тошнило. Хто ж імениннику заборонить?! І от після3 годин безперервного знайомства мама насмілилась відрвати мене від мого улюбленця. звичайно, не послухався з першого разу. І тут відбувається щось катастрофічне. Він, мій неповторний, вислизає із рук прямо на твердючу плитку. Звичайно, результат передбачуваний. Тріщина через увесь єкран, зламаний сенсор. Як тут не ридати? Це був найгірший мій день народження. Потім, коли ми з мамою заспокоїлися - пішли гуляти. трохи нас це розвіяло (ще б пак - там такий вітрюган! ) А тепер я маю матеріальну ціль - назбирати грошей на новий екран.